Холера

Холера — це гостра діарейна інфекція, що виникає при вживанні харчових продуктів або води, заражених бактерією Vibrio cholerae О1 або О139. Холера передається фекально-оральним шляхом від людини до людини, частіше при вживанні забрудненої води, овочів, фруктів, при купанні, а також через їжу і при побутових контактах. Без належного лікування може призвести до смерті.

Інкубаційний період триває від кількох годин до 5 днів. Хвороба, зазвичай, починається гостро і призводить до різкого зневоднення організму.

Джерелом збудника інфекції є людина – хворий або носій вібріонів.

Холерний вібріон може зберігати життєздатність у воді протягом тривалого часу, у харчових продуктах при кімнатній температурі протягом 2-5 днів, на поверхні плодів і овочів в умовах сонячного освітлення упрожовж 8 годин, при низьких температурах та у морській воді — 2 тижнів і більше, у кишечнику окремих річкових та морських тварин — декількох місяців. Під час кип’ятіння холерний вібріон гине протягом хвилини, є малостійким до висушування, до прямого сонячного опромінення, є надзвичайно чутливим до дії звичайних дезінфектантів.

Симптоми холери

Першими симптомами холери є діарея, блювота, болі у животі.

Характерні симптоми холери:

• частий, до 10 і більше разів на добу, пронос. При цьому людина втрачає  багато рідини – до 20 літрів на добу. У результаті втрати рідини відбувається згущення крові і зневоднення організму;
• через втрату з рідиною мікроелементів з’являються м’язові судоми, частіше за все – починаючи з литкових м’язів;
• загострення рис обличчя, очі западають, синіють губи і вушні раковини;
• холодна шкіра (холера – одна з небагатьох інфекцій, що супроводжуються нормальною або навіть зниженою температурою тіла);
• шкіра втрачає пружність, легко збирається в складки і дуже довго розправляється, а шкіра стоп і рук стає зморшкуватою (так звані «руки прачки»);
• задишка, різка слабкість.

При ранній діагностиці і правильному лікуванні холера виліковна. При перших симптомах слід негайно звернутися до лікаря!

Профілактика холери

Щоб уникнути захворювання, дотримуйтесь простих правил:

• не купуйте продукти харчування, зокрема – рибу, у місцях стихійної торгівлі;
• не купайтеся і не ловіть рибу у забруднених водоймах;
• дотримуйтеся особистої гігієни, ретельно мийте руки перед тим, як брати чи готувати їжу, після відвідування туалету;
• використовуйте чисту воду;
• мийте овочі і фрукти перед вживанням;
• ретельно готуйте їжу, проварюйте чи просмажуйте продукти харчування перед вживанням.

Кип’ятіння вбиває холерні вібріони вже через 1 хвилину.

При своєчасно розпочатому лікуванні нетяжка форма холери закінчується повним одужанням. За відсутності ефективної терапії протягом 2-3 днів, в хворого може розвинутись кома, можливі летальні наслідки.

Статистика

Випадки холери в Україні були зареєстровані в 1998, 1999, 2007, 2011 роках.

У 1998 році у Донецькій області (2 випадки) та в Криму (1), у 1999 році у Дніпропетровській (2), Донецькій (4) Запорізькій (3) та Одеській (1) областях.

У 2007 році у м. Суми (1) та 2011 році у Донецькій області зареєстровано – 33 випадки холери. В інші роки випадки холери не реєструвалися до 2018 року.

Гарячка Західного Нілу: що потрібно знати та як уберегтися

Що таке гарячка Західного Нілу і як вона передається

Геморагічна гарячка Західного Нілу – це небезпечна вірусна хвороба, що передається через укуси комарів. У тяжких випадках супроводжується гарячкою, запаленням мозкових оболонок і речовини головного мозку, лімфаденопатією, ураженням слизових оболонок, екзантемою. Має літньо-осінню сезонність, частіше нею хворіють сільські жителі, а також любителі полювання, звідки ще одна назва – «качина лихоманка».

На сьогоднішній день хвороба розповсюджена в багатьох країнах Африки, Азії, Середземномор’я. Окремі спалахи реєструються в країнах Центральної Азії (Казахстан, Туркменія, Таджикистан), Закавказзя (Азербайджан, Вірменія), США, Канаді, Мексиці, країнах Центральної Америки і Карибського басейну, Австралії, зафіксовані випадки в Росії та Україні.

Інфікована людина не заразна. На сьогоднішній день немає документально зареєстрованих випадків передачі цього вірусу від людини до людини при безпечних контактах і випадків зараження працівників охорони здоров’я за умови дотримання стандартних заходів інфекційного контролю.

Головним джерелом та резервуаром гарячки Західного Нілу в природі є 17 видів переважно перелітних птахів, які у крові мають високі концентрації вірусу, а він циркулює в них до 2 тижнів. Резервуаром також можуть бути деякі дрібні ссавці, гризуни, кажани, але в них концентрація вірусу значно менша і зберігається він в них нетривало.

Переносники захворювання — численні види комарів, які інфікуються під час харчування кров’ю інфікованих птахів. Під час укусів комарів вірус може потрапляти в організм людей і тварин, де він здатний розмножуватися і призводити до хвороби. Вкрай рідко можливе контактне зараження кров’ю тварин. Дуже незначна частка випадків інфікування людей відбувається при трансплантації органів, переливанні препаратів крові, грудному вигодовуванні, від матері до дитини.

Симптоми гарячки Західного Нілу

У більшості людей інфекція протікає безсимптомно, проте у 20% хворих розвивається грипоподібні захворювання, що характеризується різким підвищенням температури, головним болем, болем у горлі, м’язах, суглобах і спині, слабкістю, нудотою і діареєю. Можуть бути також висипання на тілі, збільшення печінки та селезінки, ураження нервової системи — менінгіт, енцефаліт, ознаки ураження головного мозку (розлади свідомості, парези, паралічі).

Профілактика гарячки Західного Нілу

Щоб уберегтися від гарячки Західного Нілу, в ендемічних регіонах проводять комплексні заходи, направлені на зниження чисельності комарів (осушення боліт тощо).

Для індивідуальної профілактики застосовують захисний одяг, сітки на вікнах, репеленти. Специфічного лікування хвороби не існує. Вакцина для запобігання захворюванню людей не розроблена.

Історія

Сам вірус був відкритий в 1939 році. Найсерйозніший спалах цієї хвороби в Європі стався в 1996-1997 роках у Румунії, коли захворіли близько 5 тис людей. У 1999 році цей вірус був завезений в Нью-Йорк і поширився на континентальну територію. В 2018 році спостерігається в багатьох країнах Європи, найсильніше постраждали такі країни, як Сербія, Італія, Греція, Угорщина і Румунія.

жовта гарячка

Жовта гарячка – особливо небезпечна вірусна інфекційна хвороба, яка відноситься до хвороб, що мають міжнародне значення (заходи попередження регламентуються Міжнародними Медико-санітарними правилами, ММСП-2005) і характеризується геморагічним синдромом, жовтухою та високою летальністю.

Ендемічними регіонами щодо неї є країни Африки, Південної та Центральної Америки, що мають специфічні природно-географічні умови з джерелами та переносниками збудника хвороби для існування ендемічних територій.

Згідно з даними ВООЗ, до цих країн відносяться: Ангола, Бенін, Буркіна-Фасо, Бурунді, Камерун, Центральна Африканська республіка, Чад, Кот-д’Івуар, Демократична республіка Конго, Екваторіальна Гвінея, Ефіопія, Габон, Гамбія, Нова Ефіопія, Ліберія, Малі, Мавританія, Нігер, Нігерія, Сенегал, Сьєрра-Леоне, Судан, Південний Судан, Того, Уганда, Аргентина, Болівія, Бразилія, Колумбія, Еквадор, Французька Гвіана, Гаяна, Панама, Парагвай, Перу, Суринам, Тринідад, Тобаго, Венесуела.

Природна сприйнятливість людей до жовтої гарячки висока. Інкубаційний період триває у середньому 6 днів (від 3 до 13 діб).

Захворювання починається надзвичайно гостро, з короткочасного ознобу, підвищенням температури до 39–40°, що тримається 3–4 дні, далі знижується до норми, а через 1–2 дні розвивається друга хвиля лихоманки . Хворі скаржаться на головний біль, біль у м’язах спини, попереку. Відмічаються геморагічні симптоми – кровотеча із ясен, носа, кров у випорожненнях, блювотних масах; обличчя, шия, тулуб стають багряними, очі налиті кров’ю, ниркові порушення (протеїнурія, уремічна кома), з’являється жовтяниця. У значній кількості випадків можливий летальний наслідок (до 80% за тяжких форм) – між 6 та 8 днем хвороби. Інколи перебіг захворювання може бути легким – з лихоманкою, головним болем, що тривають декілька годин.

Резервуарами та джерелом збудника жовтої гарячки є головним чином мавпи, деякі види сумчастих та люди. Вірус передається головним чином  трансмісивним шляхом – через укуси комарів із роду Aedes: А. aegypti, А.simpsani, А.africanus (в Африці) та роду Нdemagogus: Н. spegazzini на Американському континенті. Ці комарі розповсюджені в тропічних лісах (джунглях) і в населених пунктах. Розмножуються у місцях скупчення води (водоймах, в т. ч. штучних, в калюжах, цистернах, бочках з водою, відрах, дуплах дерев, ямах, викинутих консервних банках, шкарлупках горіхів, скатах різних видів транспорту та ін.), де затримується вода. Комарі після укусу джерела збудника залишаються інфікованими упродовж усього життя (місяць і більше); розмножуються за температури 18–39° C і досить високої вологості, що характерно для ендемічних країн.

У випадку завезення інфікованих комарів в країни з помірним кліматом, де хоча б на короткий час створюються аналогічні ендемічним країнам умови – не виключається і в них епідемічне поширення жовтої  гарячки. Можливе передавання збудника внаслідок потрапляння крові хворого на пошкоджену шкіру, слизові оболонки, через інфіковані інструменти, під час переливанні крові. Не виключено також «вертикальний» шлях передавання збудника (від матері до плода). Хвора людина,  як джерело збудника, небезпечна за день до початку і у перші 5 днів клінічних проявів хвороби. Імунітет після перенесеного захворювання стійкий, довічний.

В Україні комарів, здатних переносити жовту гарячку, немає. Однак, сучасним транспортом (передусім авіаційним) можливе завезення із ендемічних щодо цієї хвороби країн не тільки хворих, але й інфікованих вірусом комарів, які за сприятливих умов у літній період можуть виживати у довкіллі кілька діб та інфікувати людей (насамперед поблизу аеропортів).

Протиепідемічні та профілактичні заходи включають:

• Госпіталізацію хворого до інфекційного стаціонару, де суворо витримуються заходи щодо попередження проникнення комарів (сітки на вікнах і дверях). Підлягають ізоляції також особи, які могли ймовірно інфікуватись.
• Проведення знищення комарів та обробка, ліквідація їх виплоду у вогнищі захворювання та на прилеглій території (у радіусі не менше 500 м);
• Надання повідомлення про кожний випадок захворювання до ВООЗ та сусідні країни (згідно Міжнародним медико-санітарним правилам (ММСП-2005)).
• Проведення заходів щодо запобігання занесення та розповсюдження небезпечних інфекційних захворювань, що мають міжнародне значення в т. ч. жовтої гарячки, у міжнародних пунктах пропуску через кордон проводиться медичний та санітарний контроль за особами, які в’їжджають на територію України.
• Ізоляцію та госпіталізацію підозрілих на захворювання осіб у спеціально передбачені на такі випадки інфекційні відділення, транспорт обробляють інсектицидами.
• Виконання заходів щодо попередження укусів комарами, з використанням репелентів, сіток на вікнах, дверях, не створювати місця виплоду комарів (не накопичувати воду у різних ємностях) та ін.

Найбільш ефективним заходом профілактики є щеплення населення. За необхідності виїзду громадян України в ендемічні з жовтої гарячки країни та інші країни, що вимагають дані про щеплення, за 10 днів до виїзду особи щепляться сертифікованою вакциною з віку 9 міс. один раз за життя у кабінетах для щеплень (визначені у м. Києві, Харкові, Запоріжжі, Миколаєві, Львові, Одесі, Сумах, Херсоні, Маріуполі). Відповідно до ММСП-2005, мандрівники потребують щеплень перед в’їздом до країн, у яких є ризик інфікування збудником жовтої гарячки.

Маленький укус — великі проблеми. Крим-Конго геморагічна гарячка

Крим-Конго геморагічна гарячка — гостра вірусна інфекційна хвороба, що передається через укуси кліщів.

Захворювання у світі досить поширене, переважно в степових районах, саванах, напівпустелях, у біотопах передгір’я. Це захворювання реєструють у всьому Середземномор’ї, на північному заході Китаю, у Центральній Азії, південній Європі, на Близькому Сході та Індійському субконтиненті.

Основне джерело інфекції — домашні тварини, дикі дрібні ссавці. Передача від людини людині може відбуватися в результаті тісного контакту з кров’ю, виділеннями чи іншими рідинами організму інфікованих людей.

Основний спосіб передачі — це укус зараженого іксодового кліща, переважно роду Hyalomma.

Проміжок часу між моментом зараження й появою перших симптомів інфекційного захворювання становить від 1 до 14 днів, у середньому — 3–6 днів.

Захворювання починається раптово — з лихоманки, нездужання, роздратованості, головного болю та сильних болей у кінцівках та спині, за якими настає нудота, блювота та болі в черевній порожнині. Обличчя та шия опухають і набрякають. Відмічається сухість у роті, різкий запах із рота. Хворі подавлені, спостерігається сонливість. У більшості випадків з’являється висип, який починається зі спини, а потім покриває все тіло. Можлива кровотеча із носа, ясен, слизової оболонки щік, шлунку, матки, кишківника та легень. Збільшується печінка, можливі блювота та пронос із кров’ю.

Хворому необхідно звернутися по медичну допомогу до лікаря!

Як мандрівникам убезпечитися від укусів кліщів

1. Носіть відповідний одяг для захисту від кліщів, виключивши можливість проникнення кліщів під нього, з урахуванням напрямку руху кліща вгору по одягу:

• обирайте одяг світлого кольору;
• одягайте шкарпетки зі щільною гумкою;
• штани заправляйте в чоботи;
• верхню частину одягу заправляйте в штани;
• щільно застібайте манжети рукавів;
• заправляйте волосся під шапку, капелюх або косинку;
• носіть взуття без отворів для ступні.

2. Застосовуйте для обробки одягу спеціальні акарицидні або репелентні засоби. Дотримуйтесь інструкції з використання засобу та не забувайте використовувати його повторно, коли час дії минув.

3. Регулярно та ретельно перевіряйте наявність кліщів:

• оглядайте себе, своїх близьких чи друзів — кожні 10–15 хвилин під час перебування в лісовій зоні, на ділянках із трав’яною рослинністю;
• після повернення з відпочинку на природі та зняття одягу, ретельно оглянути тіло, волосся й одяг для виявлення кліщів, що заповзли та присмокталися. Обстежувати себе потрібно уважно, бо кліщі мають незначні розміри;
• не залишайте одяг біля ліжка та не спіть у ньому;
• одяг слід випрати та випрасувати, оскільки витрушування одягу не допоможе позбутися кліща;
• не заносьте відразу в приміщення квіти, гілки, мисливські трофеї;
• оглядайте домашніх улюбленців для виявлення та видалення з них кліщів, які причепились і присмоктались;
• влаштовуйте пікніки, стоянки та інші заходи на сухих ділянках, звільнивши місце від хмизу, гілок, сухої трави;
• на прогулянці тримайтеся ближче до центру стежки та не заходьте в траву обабіч;
• використовуйте репеленти щоразу, коли вирушаєте на прогулянку.

Від ретельності огляду залежить ваше здоров’я!

Кліщ може причепитися до взуття, до штанів. І вже потім він непомітно «блукатиме» тілом, обираючи ділянки з найніжнішою шкірою — за вухами, на шиї, під пахвами, у пахвинній ділянці, під колінами, під молочними залозами в жінок та на статевих органах чоловіків.

Людина не відчуває моменту укусу, бо він безболісний — на кінчику хоботка кліща є анестетик, який знеболює укус, а сам хоботок дуже тоненький. Кліщі присмоктуються не відразу після потрапляння на шкіру, і чим швидше буде знятий із тіла кліщ, тим менша ймовірність зараження.

4. Використовуйте захисні сітки.

Захисні сітки забезпечують необхідний захист для мандрівників, які проживають у житлових приміщеннях або в спеціальних туристичних наметах, що не мають відповідних віконних екранів та кондиціонерів. Захисні сітки, які не дістають до підлоги, повинні бути заправлені під матрац. Захисні сітки необхідно обробити репелентами.

Що робити в разі виявлення кліща

Щоби видалити кліща краще звернутися до медичного працівника.

Якщо це неможливо, рекомендується видалити за допомогою спеціальних інструментів для видалення кліщів.

1. Видалення руками ─ метод, який вважається найбільш ризикованим, тому що є ймовірність, що тільце паразита буде розчавлене або розірване. Через це потім дуже складно дістати його хоботок із рани. Але з іншого боку, якщо немає підручних засобів і спеціальних інструментів, то доведеться діяти так:

• обхопити пальцями кліща, але не його тільце, а місце з’єднання з головкою. Пальці розташувати якомога ближче до шкіри;
• рухами по колу прибрати кровососа, розгойдуючи його як шуруп. Перевірити, щоби не залишилося головки в ранці.

2. Для видалення ниткою знадобиться й терпіння, й уміння. В іншому випадку є ризик, що тільце просто відірветься від головки в шкірі людини. Необхідно вибрати міцну нитку або шнурок (але дуже тонкий). Потім зробити захоплення навколо самого паразита в місці укусу. Після цього робиться петля. Тепер скручуючими і вібруючими рухами потрібно розхитувати кліща. Якщо він ще занадто дрібний, то такий метод навряд чи підійде, оскільки не вдасться зробити захоплення ниткою.

3. Видалення пінцетом ─ метод, який підійде в разі, коли паразит був швидко виявлений, а його розміри ще невеликі. Потрібно пінцетом із тонким наконечником захватити кліща найближче до поверхні шкіри, наскільки це можливо. Фахівці радять розташовувати інструмент паралельно шкірних покривів, а не під кутом до них. Потрібно потягнути з достатнім зусиллям плавно вгору.

Увага! У жодному разі не можна робити різкі рухи або висмикувати паразита. До речі, зараз в аптеці можна придбати спеціальні пінцети зі зручним вигином.

Після видалення кліща, ретельно обробіть місце укусу й руки дезінфекційним засобом. Необхідно знищити кліща — загорніть у папір та змийте в унітаз.

Якщо у вас з’явилася лихоманка, висип протягом наступних днів, після видалення кліща, зверніться до лікаря.

Мандрівникам після повернення додому й за наявності симптомів потрібно невідкладно звернутися до лікаря.

гарячка Денге

Спеціального лікування Денге немає, проте існує вакцина від цієї хвороби. 

Чим небезпечна гарячка Денге?

Гарячка Денге (часто — просто Денге, костоломна гарячка, суглобова гарячка, гарячка жирафів, п’ятиденна гарячка, семиденна гарячка) — гостра інфекційна хвороба, яка схильна до епідемічного поширення.

Симптоми гарячки Денге:

• гарячка;
• інтоксикація;
• біль у м’язах, суглобах;
• екзантема;
• лімфаденопатія;
• лейкопенія;
• інколи — геморагічний синдром. 

Майже 2,5% хворих на гарячку Денге помирає. Збудник хвороби — вірус роду Flavivirus. Джерелом інфекції є хворі люди, мавпи. Резервуаром інфекції є комарі роду Aedes та підроду Stegomyia. 

Немовлята й маленькі діти є однією з груп ризику захворювання на Денге. Жінки мають більше шансів серйозно захворіти, ніж чоловіки. Гарячка Денге може бути небезпечною для життя у людей із хронічними недугами, такими як цукровий діабет і бронхіальна астма. Після перенесеного захворювання імунітет триває близько двох років, проте він генотипоспецифічний — можливі повторні захворювання навіть у той самий сезон (через 2–3 місяці) за рахунок зараження іншим генотипом вірусу. 

Інкубаційний період триває 3–15 днів (частіше — від 5 до 7 днів). Захворювання зазвичай починається раптово: з’являються озноб, головний біль, сильний біль у спині, крижах, хребті, суглобах (особливо колінних). Саму гарячку спостерігають у всіх хворих, температура тіла швидко підвищується до 39–40°C. 

Гарячка Західного Нілу

Геморагічна гарячка Західного Нілу – це небезпечна вірусна хвороба, що передається через укуси комарів. У тяжких випадках супроводжується гарячкою, запаленням мозкових оболонок і речовини головного мозку, лімфаденопатією, ураженням слизових оболонок, екзантемою. Має літньо-осінню сезонність, частіше нею хворіють сільські жителі, а також любителі полювання, звідки ще одна назва – «качина лихоманка».

На сьогоднішній день хвороба розповсюджена в багатьох країнах Африки, Азії, Середземномор’я. Окремі спалахи реєструються в країнах Центральної Азії (Казахстан, Туркменія, Таджикистан), Закавказзя (Азербайджан, Вірменія), США, Канаді, Мексиці, країнах Центральної Америки і Карибського басейну, Австралії, зафіксовані випадки в Росії та Україні.

Інфікована людина не заразна. На сьогоднішній день немає документально зареєстрованих випадків передачі цього вірусу від людини до людини при безпечних контактах і випадків зараження працівників охорони здоров’я за умови дотримання стандартних заходів інфекційного контролю.

Головним джерелом та резервуаром гарячки Західного Нілу в природі є 17 видів переважно перелітних птахів, які у крові мають високі концентрації вірусу, а він циркулює в них до 2 тижнів. Резервуаром також можуть бути деякі дрібні ссавці, гризуни, кажани, але в них концентрація вірусу значно менша і зберігається він в них нетривало.

Переносники захворювання — численні види комарів, які інфікуються під час харчування кров’ю інфікованих птахів. Під час укусів комарів вірус може потрапляти в організм людей і тварин, де він здатний розмножуватися і призводити до хвороби. Вкрай рідко можливе контактне зараження кров’ю тварин. Дуже незначна частка випадків інфікування людей відбувається при трансплантації органів, переливанні препаратів крові, грудному вигодовуванні, від матері до дитини.

Симптоми гарячки Західного Нілу

У більшості людей інфекція протікає безсимптомно, проте у 20% хворих розвивається грипоподібні захворювання, що характеризується різким підвищенням температури, головним болем, болем у горлі, м’язах, суглобах і спині, слабкістю, нудотою і діареєю. Можуть бути також висипання на тілі, збільшення печінки та селезінки, ураження нервової системи — менінгіт, енцефаліт, ознаки ураження головного мозку (розлади свідомості, парези, паралічі).

Профілактика гарячки Західного Нілу

Щоб уберегтися від гарячки Західного Нілу, в ендемічних регіонах проводять комплексні заходи, направлені на зниження чисельності комарів (осушення боліт тощо).

Для індивідуальної профілактики застосовують захисний одяг, сітки на вікнах, репеленти. Специфічного лікування хвороби не існує. Вакцина для запобігання захворюванню людей не розроблена.

Історія

Сам вірус був відкритий в 1939 році. Найсерйозніший спалах цієї хвороби в Європі стався в 1996-1997 роках у Румунії, коли захворіли близько 5 тис людей. У 1999 році цей вірус був завезений в Нью-Йорк і поширився на континентальну територію. В 2018 році спостерігається в багатьох країнах Європи, найсильніше постраждали такі країни, як Сербія, Італія, Греція, Угорщина і Румунія.

Гарячка Західного Нілу

Геморагічна гарячка Західного Нілу – це небезпечна вірусна хвороба, що передається через укуси комарів. У тяжких випадках супроводжується гарячкою, запаленням мозкових оболонок і речовини головного мозку, лімфаденопатією, ураженням слизових оболонок, екзантемою. Має літньо-осінню сезонність, частіше нею хворіють сільські жителі, а також любителі полювання, звідки ще одна назва – «качина лихоманка».

На сьогоднішній день хвороба розповсюджена в багатьох країнах Африки, Азії, Середземномор’я. Окремі спалахи реєструються в країнах Центральної Азії (Казахстан, Туркменія, Таджикистан), Закавказзя (Азербайджан, Вірменія), США, Канаді, Мексиці, країнах Центральної Америки і Карибського басейну, Австралії, зафіксовані випадки в Росії та Україні.

Інфікована людина не заразна. На сьогоднішній день немає документально зареєстрованих випадків передачі цього вірусу від людини до людини при безпечних контактах і випадків зараження працівників охорони здоров’я за умови дотримання стандартних заходів інфекційного контролю.

Головним джерелом та резервуаром гарячки Західного Нілу в природі є 17 видів переважно перелітних птахів, які у крові мають високі концентрації вірусу, а він циркулює в них до 2 тижнів. Резервуаром також можуть бути деякі дрібні ссавці, гризуни, кажани, але в них концентрація вірусу значно менша і зберігається він в них нетривало.

Переносники захворювання — численні види комарів, які інфікуються під час харчування кров’ю інфікованих птахів. Під час укусів комарів вірус може потрапляти в організм людей і тварин, де він здатний розмножуватися і призводити до хвороби. Вкрай рідко можливе контактне зараження кров’ю тварин. Дуже незначна частка випадків інфікування людей відбувається при трансплантації органів, переливанні препаратів крові, грудному вигодовуванні, від матері до дитини.

Симптоми гарячки Західного Нілу

У більшості людей інфекція протікає безсимптомно, проте у 20% хворих розвивається грипоподібні захворювання, що характеризується різким підвищенням температури, головним болем, болем у горлі, м’язах, суглобах і спині, слабкістю, нудотою і діареєю. Можуть бути також висипання на тілі, збільшення печінки та селезінки, ураження нервової системи — менінгіт, енцефаліт, ознаки ураження головного мозку (розлади свідомості, парези, паралічі).

Профілактика гарячки Західного Нілу

Щоб уберегтися від гарячки Західного Нілу, в ендемічних регіонах проводять комплексні заходи, направлені на зниження чисельності комарів (осушення боліт тощо).

Для індивідуальної профілактики застосовують захисний одяг, сітки на вікнах, репеленти. Специфічного лікування хвороби не існує. Вакцина для запобігання захворюванню людей не розроблена.

Чума. Історія

Сам вірус був відкритий в 1939 році. Найсерйозніший спалах цієї хвороби в Європі стався в 1996-1997 роках у Румунії, коли захворіли близько 5 тис людей. У 1999 році цей вірус був завезений в Нью-Йорк і поширився на континентальну територію. В 2018 році спостерігається в багатьох країнах Європи, найсильніше постраждали такі країни, як Сербія, Італія, Греція, Угорщина і Румунія.

Чума Проект виконала учениця 10 В класу ЗОШ №11 Кравець Софія

Чума? Що це? Чума (лат. Pestis – «зараза») – гостре природно-осередкове інфекційне захворювання групи карантинних інфекцій, що протікає з виключно важким загальним станом, лихоманкою, ураженням лімфовузлів, легенів та інших внутрішніх органів, часто з розвитком сепсису.Захворювання характеризується високою летальністю і вкрай високою заразністю.

В історії чуми відомі три колосальні пандемії Перша – «чума Юстиніана», виникла в VI столітті в епоху розквіту культури Східно-Римської імперії, під час царювання імператора Юстиніана, самого загиблого від цієї хвороби. Чума прийшла з Єгипту і спустошила майже всі країни Середземномор’я. У розпал епідемії в 542 р тільки в Константинополі щодня вмирали тисячі людей. За період з 532 по 580 роки загинуло більше половини населення Східної Римської імперії – майже 100 мільйонів чоловік.

Друга і сама зловісна в історії Західної Європ – «чорна смерть» середини XIV ст. Вона відкрила період епідемій, не залишали Європу в спокої протягом п’яти століть. Бруд, злидні, відсутність елементарних гігієнічних навичок і скупченість населення створювали умови безперешкодного поширення захворювання.«Чорна смерть» 1346-1348 рр. була завезена в Європу через Геную, Венецію і Неаполь. Почавшись в Азії, вона спустошила Фракію, Македонію, Сирію, Єгипет, Сицилію, територію сучасних держав: Італії, Греції, Франції, Англії, Іспанії, Німеччини, Польщі, Росії.Загибель хворих наступала через кілька годин після зараження.

Третя – пандемія чуми, що почалася в 1892 р в Індії (де загинуло більше 6 млн чоловік) і відбилася луною в XX в. на Азорських островах, в Південній Америці та інших районах земної кулі.

Причини виникнення чуми Збудник захворювання – це чумна паличка, яка в природі може перебувати в тілі зайцеподібних і гризунів. Розповсюджувачами даного захворювання також можуть бути дикі тварини, які харчуються зайцеподібними і гризунами. Переносниками цього захворювання можуть бути також паразитуючі комахи, наприклад, кліщі або воші. Шлях передачі захворювання від людини до людини повітряно-крапельний. Слід зазначити, що людина дуже сприйнятлива до захворювання чумою.

Як розпізнати чуму? Які її симптоми?? На сьогоднішній день медицині відома досить велика кількість різновидів чуми(бубонна,сепсична,легенева і тд.), але найпоширенішою вважається бубонна форма захворювання. Для чуми характерні наступні ознаки: Раптове підвищення температури тіла. Сильний озноб. Головний біль. Нудота. Запаморочення. М’язова слабкість. Блювота. М’язові спазми. Занепокоєння. Переляк. Маячня. Порушення координації. Порушення мови. Лімфаденіт характерний для бубонної чуми. Ускладнення після чуми проявляється в дисемінованому внутрішньосудинному згортанні крові. Приблизно кожен десятий хворий на чуму, отримує ускладнення у вигляді гангрени стоп, шкіри ніг або пальців.

 «чумна маска» середньовічного лікаря Як лікували чуму? Під час середньовічних епідемій чуми населенню надавали допомогу спеціальні “чумні лікарі”.

Як лікують зараз? Найголовніше при лікуванні чуми – це негайна госпіталізація хворого в закритий інфекційний стаціонар. Для лікування даного захворювання застосовується антибактеріальна терапія за допомогою потужних антибіотиків. Виписувати пацієнта можна тільки після повного одужання, після зникнення всіх ознак захворювання і тільки після того, як пацієнт тричі здасть кров на бактеріологічний посів, а результати всі три рази будуть негативними. Слід зазначити, що після захворювання бубонною чумою, пацієнта виписують не раніше ніж через місяць після повного одужання. Після виписки людина повинна спостерігатися у інфекціоніста не менше трьох місяців.