Лептоспіроз – інфекційне захворювання людей та тварин, яке викликають патогенні спірохети. Його вважають найбільш розповсюдженим зоонозом (хворобою, що передається від тварин). Основним джерелом інфекції є різні види ссавців (особливо гризуни – щури, миші), а також птиця, амфібії та навіть рептилії. В багатьох тварин захворювання протікає безсимптомно протягом тривалого часу, що призводить до зараження навколишнього середовища. Заразитися можна при вживанні контамінованої води та харчових продуктів, під час купання та рибалки в забруднених водоймах, доглядаючи за хворими тваринами.

Для проникнення лептоспір достатньо незначних пошкоджень шкіри або слизової оболонки. Клінічні сімптоми – підвищення температури, склерит, кон’юнктивіт. Характерною ознакою є виражений біль у м’язах, висипання на шкірі. В подальшому відбувається ураження нирок та печінки. Найнебезпечнішим ускладненням при лептоспірозі є розвиток ниркової, рідше нирковопечінкової недостатності. Смертельність складає 10-15%. Щоб уникнути інфікування лептоспірами, необхідно уникати контакту з навколишнім середовищем, потенційно забрудненим сечею тварин, особливу увагу звертати на місця проживання гризунів (сільська місцевість тощо). Влітку варто утримуватися від ходіння босоніж у місцях, де розповсюджені гризуни, категорично заборонено купатися у водоймах, поблизу яких є таблички «Обережно, лептоспіроз!», «Купатися заборонено!» тощо. Під час плавання уникати заковтування води, після купання приймати душ, Якщо на тілі є пошкодження – купатися не рекомендується.

     Туляремія – гостра інфекційна хвороба людей і тварин. Збудником є туляремійна паличка (бактерія франсіселла). Патогенні мікроорганізми уражають насамперед лімфатичну систему і шкіру, селезінку, легені. У місці проникнення бактерій утворюються бубони (гулі). Основне джерело інфекції для людини – гризуни (ондатри, щурі, миші, ховрахи, зайці). Також частими є випадки зараження людини під час обробки туш заражених тварин. Також джерелом зараження може бути забруднена бактеріями вода. Для запобігання захворюванню на туляремію необхідно знищувати гризунів на полях, дотримуватися правил особистої гігієни на господарствах, працювати в рукавицях, спецодязі, перед прийомом їжі мити руки. Зерно слід зберігати у спеціальних коморах та бочках, в які не можуть проникнути гризуни.

Остерігатися також варто укусів кліщів.

      Сказ  – гостра зоонозна вірусна інфекція, яка передається через укус чи ослизнення хворими тваринами. Уражає центральну нервову систему і закінчується смертю. Джерело інфекції – інфікована тварина (собаки, лисиці, вовки, миші, кролі, щури, вівці тощо ). Збудник сказу – вірус, розмножується і накопичується у головному мозку, а також в епітелії слинних залоз, периферійних нервових стовбурах, сльотних залозах. Вірус сказу може довго зберігатися при низьких температурах,при кип’ятінні гине через 2 хвилини. Згубно діє на вірус сонячне світло та ультрафіолетове опромінення. Інкубаційний період при цьому захворюванні продовжується від 10днів до 1року і довше. Тривалість інкубаційного періоду залежить від місця укусу: короткий  спостерігається при укусах голови, обличчя, пальців рук. Виділення вірусу зі слиною починається за кілька днів до розвитку клінічних проявів. Внаслідок енцефаліту, що розвивається у інфікованого, спостерігається агресивність. У тварин це проявляється схильністю до нападів, що  має вирішальне  значення у передачі вірусу іншому хазяїну.

Термін продовження хвороби  3 -7днів. Іноді хвороба зразу  починається зразу зі стадії збудження або  паралічів. Тоді смерть наступає  через добу. Для запобігання  захворювання на сказ після укусу людини або ослинення її шкірних покровів слід звернутися в травмпункт. Рану після укусу промивають мильнойодним розчином. Потім залежно від місця укусу призначають вакцинопрофілактику та за показанням антирабічний імуноглобулінСибірка – гостре інфекційне захворювання з групи зоонозів, характеризується  гарячкою, ураженням лімфатичного апарату, інтоксикацією. Протікає переважно у вигляді, шкірної форми, значно рідше спостерігається легенева та кишкова форма.

      Сибірка поширена у всіх країнах світу. Збудником її є  грам позитивна паличка, яка існує у двох формах:  вегетативна і спорова. Стійкість збудника в навколишньому середовищі залежить від його форми. Вегетативна форма збудника характеризується незначною стійкістю, гине при температурі 60 С протягом  15 хвилин, при кип’ятінні – кілька секунд. До низьких температур більш стійкі (при температурі – 10С палички зберігаються протягом  24 днів). На відміну від вегетативних форм, спори сибірки дуже стійкі. У грунті  вони зберігаються десятками років. При кип’тінні  гинуть через 2 години. Дублення шкір не вбиває спори збудника, в таких шкірах вони можуть зберігатися роками. Вхідними воротами збудника інфекції є шкіра, слизові оболонки дихальних шляхів та слизова оболонка травного каналу. При потраплянні збудника  в шлунково-кишковий  тракт з забрудненими харчовими продуктами таке запалення ,як на шкірі, виникає в кишечнику, що обумовлює тяжкий перебіг захворювання. Так само і при  легеневом у зараженні, коли спори збудника потрапляють  до бронхів, що призводить до плевриту з тяжкою інтоксикацією та набряком легенів. Понад ¾ заражень сибіркою в нашій країні носять випадковий   побутовий  характер  і пов’зані  з грубими порушеннями ветеринарно – санітарних правил при вимушеному забої худоби.

         Запобіганню зараження в побутових умовах сприяє посилення ветеринарного нагляду,заборона забою хворих тварин без попереднього огляду ветеринарними працівниками, недопущення використання шкіри, сировини тварин, м’яса тварин забитих вимушено, без спеціального дозволу.